2023-2024 навчальний рік

День Героїв Небесної Сотні —пам'ятний день, щовідзначається в Україні 20 лютого на вшануванняподвигу учасників Революції Гідності та увічненняпам'яті Героїв Небесної Сотні - відважних

20.02.2024

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року, резолюція A/RES/60/7 . Метою запровадження цієї сумно пам’ятної дати, за даними проекту DilovaMova.com, є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом століть її практичним втіленням займались українські гетьманиБогдан Хмельницький,Іван Мазепа,Петро Дорошенко,Пилип Орлик. У XVIII— початку XXст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами:Польщею,Московією,Румунією,Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

25 листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.Ми віддаємо шану жертвам сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни. Нинішні трагічні події та чергові злочини росіян демонструють, що жива пам’ять – надзвичайно важлива. О 16:00 запалили свічку пам’яті у вікні на знак скорботи за загиблими та віри в нашу Перемогу.Пам’ятаємо, єднаємося, переможемо!

25 листопада - День пам'яті жертв голодомору. У цей день усі українці вшановують пам'ять загиблих під час геноциду нашого народу. Учні 1-го класу також приїдналися до Загальнонаціональної хвилини мовчання та ознайомилися з трагічним минулим своєї країни.

2021-2022 н.р.

У суботу, 22 січня, в Україні відзначають День Соборності.

===========================

Щорічно 21 листопада українці відзначають важливе національне свято.День гідності і свободи - свято, яке заснували в 2014 році за указом Петра Порошенка. Його прийнято відзначати щорічно 21 листопада. Встановлено його на честь Помаранчевої революції 2004 року і Революції Гідності 2013 року.Свято стало наступником Дня свободи, яке відзначалося 22 листопада в честь Помаранчевої революції та було скасоване Віктором Януковичем. Днем свята обране 21 листопада - дата одразу двох визначних для України подій: президентських виборів 2004 року, які стали початком Помаранчевої революції, та початку Євромайдану.В 2004 році 21 листопада відбулися вибори президента, на яких Віктор Янукович переміг Віктора Ющенка. Результати виборів і фальсифікації обурили українців, і тисячі протестувальників зібралися на Майдані незалежності. Після кількох тижнів Помаранчевої революції Верховний суд назначив повторне голосування, на якому переміг Ющенко.Через 9 років в 2013 році відбулися трагічні події на Майдані, які коштували життя багатьом громадянам. Тоді з 21 листопада тисячі громадян зібралися на Майдані незалежності з протестами проти курсу на Росію. Протягом трьох місяців протестувальники вимагали продовжити Євроінтеграцію та припинити застосування грубої сили до громадян. 18-20 лютого відбулися жорсткі сутички з протестувальниками. Десятки українців загинули, а президент Віктор Янукович втік з країни.В честь подій Помаранчевої революції та Євромайдану встановлене сьогоднішнє свято. Воно прославляє волелюбність і мужність нашого народу, прагнення до демократії, вшановує національні інтереси держави і права людини.

========================

wym-1636621701108

wym-1636621738121

wym-1636621765798

=============================

В Україні вже сьомий рік поспіль 14-го жовтня відзначатимуть День захисника та захисниць України.14 -е жовтня обрали не просто так. Цього дня українці відзначають церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке асоціюється з заступництвом та захистом від ворога. День захисника України призначено на церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці. В Русь-Україну це свято прийшло з Візантії після запровадження християнства. Князь Ярослав Мудрий над Золотими Воротами в Києві збудував надбрамний храм на честь Богоматері.Українська традиція вшанування Покрови була продовжена в козацьку добу. На Запорозькій Січі це свято було одним з найголовніших. Цього дня відбувалися ради, де вибирали кошового та старшину, а січові церкви зводили передусім на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У Гетьманщині виникає й цілком новий тип ікони - "Козацька Покрова". На ній під омофором Діви Марії іконописці розміщують українських ієрархів, гетьманів, старшину та значних козаків.У XX ст. традицію пошанування Покрови як опікунки українського війська перейняла Українська повстанська армія. Саме день 14 жовтня 1942 року вважається символічною датою її постання.У ХХІ ст. другий рік святкування цього свята припадає на другий рік формування справжньої української армії — оновлення Збройних Сил України, їх професіоналізації та розвитку в найскладніших умовах — воєнної агресії.

14.10.2021

========================

Майже половина українців не знає, де знаходиться Бабин Яр. Місце, яке мало б стати місцем пам'яті, перетворилося на місце забуття. Саме тому метою Загальнонаціонального уроку пам'яті, що пройшов у 10-му класі, було розкриття сутності трагедії Голокосту в Україні та висвітлення теми розстрілів у Бабиному Яру, які відбулися 29-30 вересня 1941 року. Важливо сприяти виробленню стійкого негативного ставлення до фактів дискримінації, зневажання людської гідності та зазіхання на право на життя. Овітня історична платформа "Червона точка пам'яті" надала відеоматеріали,оцифровані історичні документи, фотографії цих страшних часів для уроку.

Щоб запобігти геноцидами у майбутньому,нам потрібно зберігати пам'ять про трагічні події минулого. Учні протягом уроку зареєструвалися на цій платформі, щоб стати одними з тих, хто внесе спогади своєї родини про Другу світову війну та Голокост. Долучайтеся і Ви,адже історія не повинна забутися в старих альбомах чи шухлядах- про неї повинні дізнатися всі!!!

01.10.2021

=======================

День Незалежності України!

З Днем Незалежності країну вітаємо: Добробуту й миру щиро бажаємо. Щастя й удачі всім нам, Усім українським донькам й синам!!

Пам’ятаймо, що ми будуємо великий власний дім під назвою “Україна”, де кожна людина має почуватися повноправним членом великої загальноукраїнської родини.

Миру усім нам!

Миру нашій рідній Україні!

З Днем Незалежності, Україно!

24.08.2021

=======================

23.08.2021

===========================

2020-2021 н.р.

Вишиванка - це історія і культура українського народу. Все в цій, здавалося б, простій сорочці цінувалося. Техніка виконання, тканина, колір і візерунок всьому надавалося особливе, і навіть сакральне, значення. По тому, як вишита сорочка можна було говорити про походження і статус власника, а також про його матеріальне благополуччя.Вишиванка, як ви вже зрозуміли - це розмовна назва української вишитої сорочки. Вони вишивалися для різних випадків. Були сорочки і повсякденні, і святкові, і пожнивні. Але особливе місце займає весільна вишиванка. Вона одягалася всього лише один раз за все життя, а потім ховалася в скриню і повинна була зберігатися, як би захищаючи сім'ю від негараздів.

20.05.21

======================

==============================

Всесвітній День боротьби зі СНІДом вперше відзначили 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я. Тоді на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.

Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно у межах акції “16 днів проти насильства”.(що триватиме до 10 грудня) Головна мета — звернути увагу суспільства на цю проблему.

=============

1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю нашої країни. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все – і життя людини, і життя країни…

27.11.20

2019-2020 н.р.

20.05.20

до Дня пам'яті жертв політичних репресій

wym-1590126479696

wym-1590126583882

wym-1590126873024

07.05.20

Щороку 8–9 травня Україна відзначає

День пам’яті та примирення

і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Гасло Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги традиційно

“ 1939 – 1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

Символом вшанування жертв війни є Мак пам’яті.

wym-1589262288083

wym-1589262330269

wym-1589262473875

27.04.20

До 75-річчя

від Дня Перемоги у Другій світовій війні

Положення про проведення міського конкурсу «Сторінки історії», присвяченого 75-річчю від Дня Перемоги у Другій світовій війні

wym-1588862412886

23.04.20

26 квітня 1986 року в 00:23:40 сталася аварія на ЧАЕС на четвертому енергоблоці під час проведення проектних випробувань. За словами очевидців тоді було 2 дуже сильних вибухи, зруйнувалася частина реакторного блоку і машинного залу, пожежа на 4-му енергоблоці. До 15 години 26 квітня встановили, що реактор зруйнований і надходять радіоактивні речовини в атмосферу в величезній кількості. Всього за цей час було викинуто 520 вкрай небезпечних радіонуклідів і 190 тонн радіоактивних речовин. Радіоактивне зараження відбулося в радіусі 30 кілометрів, але через силу потужного вибуху забруднені значні ділянки Радянського Союзу і в першу чергу це Україна, Білорусія і Росія. Переселили більше 400 000 чоловік.

29.01.20

29 січня в Україні відбувається вшанування пам’яті Героїв Крут.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Захистити державу взялись молоді бійці разом зі студентами Київського Універститету та учнями військової школи

05.12.19

6 грудня - 100-річчя Першого зимового походу Армії УНР

План заходів:

1.Тематичний урок, 10 клас "Перший зимовий похід", відповідальна Губіна Л.В.

2. Перегляд історичного фільму 11 клас "Трикутник смерті" , відповідальна Губіна Л.В.

3. Організація постійнодіючої виставки на 4 поверсі школи "Історія Українського війська", відповідальна Чуприна А.А.

4. Історична година за темою "Історія Українського війська" для учнів 5-9 класів, відповідальна Чуприна А.А.

5. Документальна фото-виставка, розміщена біля кабінету історії, присвячена 100 річчю Першого зимового походу Армії УНР, "Це наша історія", відповідальна Губіна Л.В.

6. Спортивно-патриотичне змагання учнів 10-11 класів "Воїни майбутнього", відповідальні Суслов В.А., Кулик Ю.О.

7. Позначення історічної дати у шкільному інформаційному календарі, відповідальна

Кулик Ю.О.

2018-2019 н.р.

10 грудня – Міжнародний День захисту прав людини

У 2018 році відзначається 70-а річниця прийняття Декларації.

У далекому 1950 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала усім державам святкувати 10 грудня як День прав людини, бо саме в цей день в 1948 році цією ж організацією було прийнято Загальну декларацію прав людини.
У цьому документі задекларовано наступні принципи:

• рівність людей: усі люди народжуються вільними та рівними в правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо;
• право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість;
• заборона рабства и работоргівлі;
• заборона катувань або жорстокого поводження;
• право кожного на правосуб’єктність;
• рівність усіх перед законом;
• право на звернення до суду;
• заборона самовільних арештів;
• презумпція невинності та заборона зворотної сили карного закону;
• право на свободу пересувань та вибір місця мешкання;
• право на громадянство;
• право на шлюб;
• право володіти майном;
• право на свободу переконань;
• право на мирні збори;
• право на участь в управлінні громадськими та державними справами;
• право на працю тощо.

Загальна декларація прав людини спонукала людство до розробки та укладення численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини: у 1948 р. було ухвалено Конвенцію про попередження злочину геноциду та покарання за нього, в 1949 р. - Женевські конвенції про захист прав людини під час збройних конфліктів, 1950 р. - Європейську Конвенцію захисту прав людини та основних свобод, 1959 р. - Декларацію прав дитини, в 1966 р. - пакти про права людини тощо. Також було створено різноманітні установи та посади для більш об’єктивного дотримання державами прав людини - Комісія ООН з прав людини та Уповноважений з прав людини, інформує UkrMedia.

Права людини та громадянина

Коли вимовляємо вираз «права людини», зазвичай йдеться про невеликий набір прав і свобод, які найчастіше називають фундаментальними правами та свободами. Без дотримання цих прав неможливе нормальне існування та розвиток людини в суспільстві. Часто їх також називають конституційними правами, тобто такими, що закріплені в конституціях держав. Було б неправильним вважати перелік фундаментальних (або ж конституційних) прав і свободи дій незмінним: він різниться від конституції до конституції, від одного міжнародного документу до іншого. Але все ж таки існує чіткий перелік основних прав людини. Його закріплено в Загальній Декларації прав людини, прийнятій ООН 10 грудня 1948 року.

Від 1950 року, цього дня у світі й відзначають Міжнародний День прав людини. В цей день проводиться пленарне засідання ООН і всесвітня організація відзначає тих, хто зробив вагомий внесок у захист людських прав і свобод, а Норвезькій Нобелівський комітет в Осло вручає 10 грудня Нобелівську нагороду миру.

Загальна декларація прав людини

Запровадження єдиної міжнародної системи захисту прав людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової війни Організації Об’єднаних Націй. Наріжним каменем у побудові системи захисту прав людини і стало прийняття Загальної декларації прав людини.

Декларація прав людини не є міжнародним договором, а була прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Ця Декларація не обов’язкова до виконання державами і з формально-юридичної точки зору не є тим жорстким правом, яке зобов’язує державу діяти в певний спосіб. Незважаючи на це, Декларація визнається універсальним і ефективним механізмом та інструментом захисту прав людини в світовому масштабі. На сьогодні Декларація перекладена на 360 мов, а на її базі розроблено понад 80 міжнародних договорів. В результаті її дотримання перетворилось в міжнародний звичай, тобто правило, яке ніде офіційно не закріплене, але повинно виконуватись під страхом санкцій зі сторони міжнародної спільноти.

І хоча положення Декларації мають рекомендаційний характер, цим документом фактично започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадянські й політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, які разом із Загальною декларацією прав людини та двома додатковими протоколами до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права склали Міжнародний пакт про права людини. Особливість обох прийнятих пактів полягає в тому, що коли держави, які є членами Організації Об’єднаних Націй чи ще ними не стали, ратифікують пакт і стають його «державами-учасницями», вони добровільно беруть на себе ряд юридичних зобов’язань із захисту прав, що містяться у відповідному тексті прав і норм, а також сумлінно забезпечувати відповідність національних законів своїм міжнародним зобов’язанням. І, що особливо важливо, ці пакти запровадили конкретні механізми контролю за захистом відповідних прав, зокрема були створені окремі Комітети ООН, на які було покладено здійснення нагляду за дотриманням зобов’язань, узятих державами-учасницями цих договорів. У подальшому аналогічні комітети було створено щодо деяких найважливіших Конвенцій ООН.

Згідно із Загальною декларацією прав людини, ці права - громадянські, політичні, економічні, соціальні - не даруються державою, а належать кожному від народження. Вони є основою людського існування і розвитку, а тому не мають кордонів. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини не є внутрішньою справою тієї чи іншої країни.

Права, перераховані в Декларації, прийнято ділити на 2 великі групи: перша - громадянські й політичні права, друга - економічні, соціальні та культурні права. До першої групи входять громадянські (або їх ще називають особисті) права: право на життя, право на свободу та особисту недоторканість, право на свободу від рабства, від катувань, право на свободу пересувань, право не вважатись винним до рішення суду, право на недоторканність житла, тайну кореспонденції, не втручання в особисте та сімейне життя, свободу думки, совісті і релігії; політичні: свобода поглядів, свобода отримання та розповсюдження інформації, свобода мирних зібрань та асоціацій, виборчі права, право приймати участь в управлінні своєю державою або через вибраних представників.

Друга група прав - економічні, соціальні та культурні права - називають правами другого покоління. До другого покоління прав включають: право на соціальне забезпечення, право на працю та справедливу винагороду за неї, вільний вибір роботи та захист від безробіття, право створювати профспілки, право на освіту, право на вільну участь в культурному житті суспільства.

Захист прав людини

Одним із механізмів забезпечення прав людини вважається Європейський суд з прав людини. Досі багато хто вважає, що він є четвертою інстанцією, яка може переглянути вирок суду найвищої інстанції конкретної держави. Насправді ж, Європейський суд має субсидіарний (додатковий) характер. Мається на увазі, що з одного боку існує автономія держави, і коли в межах цієї автономії особа не знаходить максимальне відшкодування порушеного права чи його відновлення, то у цій ситуації в особи виникає право на звернення до Європейського суду з прав людини. Однак, останній не переглядає рішень національних судів; ця міжнародна судова установа може оцінювати, наскільки національна процедура відповідає зобов’язанням держави за Декларацією, тобто в разі звернення проводиться виняткова перевірка щодо того, чи додержувалась держава-відповідач своїх зобов’язань за Декларацією при забезпеченні певного права людини-позивача.

Права людини та Україна

Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації, у 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України. В ній зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституція України - основний Закон нашої держави - увібрала фундаментальні положення Декларації, зокрема, щодо верховенства прав людини, рівності і непорушності її прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя тощо. За оцінкою експертів, положення Конституції України повною мірою відповідають Загальній декларації прав людини.

Водночас, на думку провідних міжнародних правозахисних інституцій, українське суспільство є поки що далеким від реального втілення високих ідеалів Декларації. Велика кількість наших громадян до цього часу не забезпечена мінімальними правами, передбаченими цим Документом. Адже кожна людина має право на життя, особисту недоторканність, рівність перед законом, право на працю та справедливу винагороду за неї, яка забезпечувала б гідні людини та її сім’ї умови існування, захист від безробіття, задовільний життєвий рівень, невтручання в особисте та сімейне життя, недоторканність житла, свободу думки, совісті і релігії, справедливий і неупереджений суд.

1 грудня 1918 р. злука ЗУНР і УНР

1 грудня 1918 р. у Фастові укладено передвступний договір про злуку ЗУНР і УНР
1 грудня 1918 року, у м.Фастові укладено двосторонній «Передвступний» договір між Директорією Української Народної Республіки і Державним секретаріатом Західноукраїнської Народної Республіки про намір об’єднати обидві держави “у найкоротшім часі” в одну велику державу.

Під тиском широких народних мас, що прагнули об’єднання з “Великою Україною”, в умовах розв’язаної поляками інтервенції Українська національна рада ЗУНР, її найвища законодавча влада, доручила своєму урядові – Державному секретаріату ЗУНР – вжити необхідних заходів для возз’єднання всіх українських земель в єдиній державі, що й відбулося у перший день зими 1918 року.

Передвступний договір, заключений дня 1 грудня 1918 року в м. Фастові між Українською Народньою Республікою й Західно-Українською Народньою Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю  1. Західно-Українська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою - значить заявляє свій намір перестати істнувати як окрема держава, а натомісць увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народню Республіку. 2. Українська Народня Республіка заявляє цим рівнож свій непохітний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з Західно-Українського Народньою Республікою - значить заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку. 3. Правительства обох Республік уважають зв'язаними повищими заявами, то значить: уважають себе посполу зобов'язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю. 4. Західно-Українська Народня Республіка з огляду на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй території й її населення, як будучій частині неподільної Української Народньої Республіки, дістає територіяльну автономію, которої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацію її рішень компетентними законодатними й правительственними державними органами обох Республік, Тоді також установлені будуть детальні условини злуки обох держав. 5. Договір цей, списаний у двох примірниках, як двох окремих оригіналах, призначених по одному для правительств кожної з обох держав, може бути опублікований за згодою обох правительств, т.є. Директорії Української Народньої Республіки й Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки. Директорія Української Народньої Республіки: В. Винниченко П. Андрієвський Ф. Швець Отаман Укр[аїнських] Респ[убліканських] військ С. Петлюра Повновласники Ради Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки: д-р Льонгін Цегельський д-р Дмитро Левицький __________________ Винниченко В. Відродження нації. - Київ; Відень, 1920. - Т.3. - С. 254 - 256. Конституційні акти України. 1917 - 1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992.

З грошима і без приміщення.

Як створили Українську академію наук

Нормативні акти, що стосувались Академії, були опубліковані у газеті "Державний Вісник" 22 листопада 1918-го

У цьому будинку по вул. Володимирській з лютого 1919-го розташувалась Академія наук. Сьгодні тут працює Президія Національної академії наук України

14 листопада 1918-го гетьман Павло Скоропадський не лише відправив у відставку уряд, призначив новий склад Ради міністрів, оголосив Грамоту до всіх українських громадян та козаків у зв'язку із зміною уряду та зовнішньополітичного курсу, а й затвердив Закон про заснування Української академії наук і призначив перших 12 дійсних членів Академії.

Ще наприкінці 1880-х років українські інтелектуальні сили, споглядаючи за створенням низки слов'янських Академій наук - Югославської, Краківської, Сербської, Чеської - задумались про заснування своєї національної Академії. Але без національної держави створення її виглядало досить примарним. Тож був взятий курс на розбудову наукових товариств із подальшим перетворенням їх на Академію.

Оскільки на українських землях у складі Російської імперії говорити тоді про будь-який організований український рух не доводилось, зусилля були спрямовані на розвиток Наукового товариства імені Шевченка у Львові (НТШ) в Австро-Угорщині. Вони не пішли намарно: НТШ вже на зламі ХІХ та ХХ століть перетворилось на досить поважну наукову установу, що неофіційно навіть звали Українською академією.

Після російської революції 1905 року постала можливість створити й подібне до НТШ Українське наукове товариство у Києві (УНТ) - організаційно УНТ було оформлене у 1907-му. Обидва товариства працювали у постійному контакті та готували, як писав довголітній голова НТШ та УНТ Михайло Грушевський, "ґрунт, наукові кадри й організаційні форми широкого наукового українського руху".

Революція 1917-го дала можливість втілити амбітні плани у життя. Вже навесні 17-го обговорювалось питання перетворення УНТ на Українську академію наук. Була навіть створена комісія для розробки статуту Академії та її бюджету. Але діяльність Комісії була досить кволою: в перший рік Української революції створити Академію наук не вдалось.

Микола Василенко

Ситуація докорінно змінилась після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського. Професор Микола Василенко, який отримав портфель міністра освіти у Раді міністрів Української Держави, із травня 1918-го почав системно та послідовно втілювати ідею Академії у життя.

Найперше він звернувся до визначного вченого-природознавця Володимира Вернадського із пропозицією очолити Комісію із заснування Української національної академії наук. Вернадський погодився.

Це був дуже вдалий вибір. На той час Вернадський був чи не єдиною людиною в Україні, яка мала довголітній досвід академічної роботи (він був академіком Російської академії наук з 1908 року). Міністр Василенко його добре знав: у 1917-му Вернадський та Василенко були товаришами (заступниками) міністра освіти у Тимчасовому уряді у Петрограді, крім того, належали до однієї партії кадетів. Після приходу до влади більшовиків обидва, рятуючись від переслідувань, виїхали до України. Вернадський оселився у Полтаві.

Василенку та Вернадському вдалось за доволі короткий час зібрати у Києві досить великий колектив вчених-однодумців. До роботи у Комісії були запрошені представники як УНТ, так і НТШ (втім, західноукраїнські вчені до роботи не долучились), професори Університету св. Володимира, Харківського та Донського університетів, Київського та Петроградського політехнічних інститутів.

Із Москви прибув близький друг Вернадського, професор Лазаревського інституту східних мов Агатангел Кримський. Визначний сходознавець погодився їхати до Києва лише за умови, що їде "назавжди". Вернадському вдалося організувати товарний вагон для перевезення величезної сходознавчої та українознавчої бібліотеки вченого.
Із пропозицією взяти участь у роботі Комісії звернулись і до Михайла Грушевського, який після гетьманського перевороту жив напівлегально. Але вчений відмовився - він вважав, що не потрібно організовувати нову структуру, а на Академію має бути перетворене створене ним Українське наукове товариство.

Будинки Першої київської чоловічої гімназії (ліворуч) та Університету св. Володимира, де у 1918-му відбувались засідання Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української академії наук у Києві. Листівки поч. ХХ ст.

Вже 9 липня 1918-го Комісія для вироблення законопроекту про заснування Української академії наук у Києві розпочала роботу. Завдяки тому, що збереглись так звані "журнали" - протоколи засідань Комісії - ми можемо точно відтворити, як вибудовувалась Українська академії наук.

Засідання відбувались регулярно двічі на тиждень. По середах з 6 до 10 вечора вчені збирались у Міністерстві освіти та мистецтва Української Держави у кабінеті міністра Миколи Василенка. Міністерство розташовувалось у будинку Першої київської чоловічої гімназії по Бібіковському бульвару, 14. Зараз це "жовтий" корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

По суботах з 1 до 5 години дня дискусії велись у Музеї мистецтв при Університеті св. Володимира (зараз це "червоний" корпус університету).

Обговорення аж ніяк не були формальними. Детально дискутувались питання назви Академії (було вирішено іменувати її "Українська академії наук у м. Київі"), принципи її заснування та структура, кількість академіків та підстави обрання, засади функціонування при Академії Національної бібліотеки та Національного архіву, без яких Академія не мислилась.

Записка проф. Миколи Кащенка "Про необхідність утворення при Українській Академії наук Акліматизаційного саду" від 28 липня 1918-го. Зберігається в Архіві Президії НАН України

Скрупульозно виписувались принципи публікацій праць членів Академії та мова публікацій. Члени Комісії дійшли згоди, що академічні праці мають обов'язково друкуватись українською мовою, хоча за бажанням авторів можуть паралельно виходити у виданнях Академії й іншими мовами.

Увага також приділялась й неочікуваним на перший погляд питанням про премії та стипендії, причому визначались не лише засади присудження премій, а й їхній грошовий вимір. Також було визначено, що премії мають носити імена померлих визначних українських вчених, зокрема, пропонувались імена Миколи Костомарова, Олександра Потебні, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова.

Перша сторінка Журналу № 5 засідання Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української академії наук у Києві від 24 липня 1918-го. Зберігається в Архіві Президії НАН України.

Надзвичайно гостро стояло питання про виділення приміщень та землі для Академії, адже за планом Українська академія наук мала розгорнути діяльність значної кількості комісій, кількох інститутів, Акліматизаційного саду. Висувались ідеї передачі Академії Володимирського кадетського корпусу (нині це будівля Міністерства оборони України), Київського комерційного інституту (нині - головний корпус Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова), Педагогічного музею. Втім, на заваді стали військові, які квартирували у зазначених будівлях.

Проект Закону про заснування Української академії наук у м. Київі. Зберігається в Архіві Президії НАН України.

У вересні 1918-го засідання почастішали, а останнього тижня роботи Комісії відбувались ледве не щодня: термін підготовки Закону про УАН та її Статуту спливав. Всього ж до 17 вересня 1918 року відбулось 23 засідання Комісії, не рахуючи засідань підкомісій з організації відділів Академії.

Нарешті, 20 вересня всі необхідні документи були підготовлені. Міністр народної освіти та мистецтва Микола Василенко подав до Ради Міністрів Української Держави пакет документів разом із пояснювальною запискою до законопроекту про заснування УАН. Після розгляду Закону урядом та затвердження гетьманом Українська академія наук мала стати до праці з 1 жовтня 1918-го.

Обкладинка Пояснюючої записки Міністра народної освіти та мистецтва до законопроекту про заснування Української академії наук у Київі до Ради Міністрів Української Держави. 1918-й. Примірник акад. Миколи Сумцова. Зберігається в Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського.

На жаль, не так сталося, як гадалося.

Черга на розгляд законопроекту про УАН Радою міністрів дійшла лише 18 жовтня. Проте вечірнє засідання, де планували розглядати це питання, було скасоване. 19 жовтня засідання уряду розпочалось пізно і затяглось. Коли почали розглядати законопроект про УАН, в урядовців виникли заперечення щодо кількості академіків, хоча всі бюджетні питання з Міністерством фінансів були узгоджені. За відсутності членів Комісії Володимира Вернадського, Агатангела Кримського та Михайла Туган-Барановського, які могли надати потрібні роз'яснення, законопроект був відкладений (але не знятий).

Початок Пояснюючої записки Міністра народної освіти та мистецтва до законопроекту про заснування Української академії наук у Київі до Ради Міністрів Української Держави. 1918-й.

Повернулись до розгляду Законопроекту про УАН лише 13 листопада 1918-го. Таке довге відтермінування сталось через переформатування урядів Української Держави та відставку Василенка. Того дня Рада міністрів ухвалила не лише Закон Української Держави про заснування Української академії наук в м. Києві, а й постанову про асигнування 869.216 крб. 69 коп. на утримання УАН до 1 січня 1919-го.

14 листопада 1918-го гетьман Павло Скоропадський підписав Закон про заснування УАН та видав Наказ по Міністерству народної освіти та мистецтва про призначення перших 12 дійсних членів (академіків) УАН.

Всі нормативні акти, що стосувались Української академії наук, були опубліковані у газеті "Державний Вісник" 22 листопада 1918-го.

Примітно, що професор Микола Василенко, який на посаді міністра освіти та мистецтва був рушієм справи створення Академії, до першого складу академіків призначений не був (його обрали академіком УАН лише у 1920 році).

Будинок по вул. Ярославів Вал, 36 (у 1918 р. - Малопідвальна, 36), де містилось Українське наукове товариство. Фото 2017-го.

На своє перше засідання - Спільне зібрання - новопризначені академіки УАН зібрались 27 листопада 1918 року. Оскільки власного приміщення в Академії не було, збори відбулись в Українському науковому товаристві за адресою вул. Малопідвальна, 36 (нині вул. Ярославів Вал, 36). Ще донедавна там була меморіальна дошка на відзнаку цієї події, але кілька років тому її було вкрадено.

Присутніми були 8 академіків із 12-ти: Володимир Вернадський, Микола Кащенко, Володимир Косинський, Агатангел Кримський, Орест Левицький, Павло Тутковський, Степан Тимошенко та Михайло Туган-Барановський. Захворів та не зміг бути присутнім Микола Петров (він передав свій голос Оресту Левицькому), не змогли вчасно доїхати до Києва Дмитро Багалій, Степан Смаль-Стоцький і Федір Тарановський.

Присутні академіки одноголосно обрали Володимира Вернадського головою-президентом УАН, а Агатангела Кримського - неодмінним секретарем, про що головуючий Орест Левицький повідомив Міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка. 30 листопада гетьман Павло Скоропадський затвердив обрання Володимира Вернадського головою-президентом Української академії наук.

Машинописна копія Наказу гетьмана Павла Скоропадського про затвердження Володимира Вернадського головою-президентом Української академії наук у м. Київі від 30 листопада 1918 р. Зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України у фонді Міністерства освіти Української Держави

Того ж 27 листопада 1918 року Миколу Кащенка обрали головою Другого (Фізично-Математичного), а Михайла Туган-Барановського - головою Третього (Соціальних наук) відділу. 8 грудня 1918 року головою Першого (Історично-філологічного) відділу обрали Дмитра Багалія.

Лист академіка Ореста Левицького до Міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка про обрання голови Відділу соціальних наук академіка Михайла Туган-Барановського. 27 листопада 1918 р. Зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України у фонді Міністерства освіти Української держави

Українська академія наук у Києві (нині - Національна академія наук України) стала до активної праці.

Національна академія наук України

wym-1545073997425

24 серпня – День Незалежності України

У цьому році наша країна святкує 27 річницю незалежності.

Вперше День незалежності України відзначили 16 липня 1991 року - в річницю прийняття Декларації про державний суверенітет України Верховною Радою УРСР. У постанові Про День проголошення незалежності України було написано таке:

«З огляду на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Вважати 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Однак пізніше цю дату перенесли на 24 серпня. Саме 24 серпня 1991 Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Остаточно День незалежності України був підтверджений на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. З цього дня історія України змінилася назавжди.

Вважати День незалежності офіційним державним святом стали, починаючи з 1992 року.

З приводу святкування Дня незалежності наша школа приєдналася до Всеукраїнської акції «Прапор Незалежності» (прикрась свою домівку та простір навколо національним стягом) та підготувалася до святкування 27 річниці незалежності України.

День прапора України: цікаві факти

Державний Прапор України - прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використання жовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорах України-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

У середині XVII ст., Після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими або жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських хоругвах, прапорах і клейнодах.

Після того, як перервалася традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не піднімалося.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії.

22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 - в Карпатській Україні. У період 1917 - початку 1919 рр.. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні і більшовики.

Синьо-жовте поєднання кольорів остаточно оформився як едінонаціональное на початку XX ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синій колір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.

24 серпня 1991 відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор.

У серпні 2004 року Президент підписав Указ № 987/2004 про встановлення Дня державного прапора України, який святкується щорічно 23 серпня. До цього День державного прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Зараз відзначається в Україні щорічно згідно з Указом Президента № 987/2004 від 23 серпня 2004 року зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 602/2009 від 7 серпня 2009 року.

(Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик і мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: «хох» - синій, блакитний, небесний, «улу» (юлу) - жовтий.)

29 квітня – 100 років з дня прийняття Конституції Української Народної Республіки

Конституційний процес Центральна Рада розпочала відразу ж після проголошення Першого універсалу створенням конституційної комісії у складі 100 осіб на чолі з М. Грушевським. Конституцію передбачалося ухвалити Всеукраїнськими Установчими Зборами. Але революційні події, російська та німецька окупації завадили цьому і в останній день свого існування, 29 квітня 1918р., Центральна Рада затвердила її положення, але в життя не впровадила, бо сама припинила діяльність.

Конституція УНР мала підзаголовок— «Статут про державний устрій, права і вольності УНР» і складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів: I. Загальні постанови (статті 1-6); II. Права громадян України (статті 7-21); III. Органи влади УНР (статті 22-26); IV. Всенародні Збори УНР (статті 27-49); V. Про Раду Народних Міністрів УНР (статті 50-59); VI. Суд УНР (статті 60-68); VII. Національні союзи (статті 69-78); VIII. Про часове припинення громадянських свобод (статті 79-83).

УНР проголошувалася «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною», суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя,таємниця листуваннятощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча— Раді Народних Міністрів, судова— Генеральному Суду УНР.

Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.

Центральна Рада бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.

Поява Конституції УНР стала закономірним підсумком перебігу політичного процесу в Україні, започаткованого в березні 1917 р. Вона юридично оформила відродження української державності, дала політико-правові стимули до стабілізації та консолідації суспільства.

100 років звільненню Донбасу від більшовиків

Впродовж березня-квітня 1918 року Армія УНР спільно з союзними їй німецькими та австро-угорськими військами звільнила від більшовиків територію Східної та Південної України. Ці події стали важливим етапом в історії Української революції 1917 – 1921 років.

На початку квітня генерал Олександр Натієв поділив свою дивізію на дві частини: одна група на чолі з командиром 2-го Запорізького пішого полку Петром Болбочаном вирушила з Полтави на Харків, а друга на чолі командиром 3-го Гайдамацького полку Володимиром Сікевичем повинна була наступати через Лозову на Донбас. Після запеклих боїв на підступах до міста, 8 квітня війська Болбочана визволили Харків. Тим часом група Сікевича зайняла Лозову.

Дивізію Натієва було вирішено розгорнути у Запорізький корпус, однак це військове формування і надалі залишалося поділеним на дві частини. 10 квітня 1918 військовий міністр Української Народної Республіки Олександр Жуковський таємно наказав Натієву сформувати Кримську групу, яка мала випередити німецькі війська, зайняти півострів та встановити контроль над Чорноморським флотом.

Завдання групи Сікевича, яка дістала назву Слов’янської, залишалося попереднім: звільнити Східну Україну і встановити контроль над ресурсами Донецького кам’яновугільного басейну. У складі Слов’янської групи перебували 1-й Запорізький піший полк імені Петра Дорошенка під командуванням Олександра Загродського, 3-й Запорізький піший полк імені Богдана Хмельницького під командуванням Олександра Шаповала, 3-й Гайдамацький полк та деякі інші частини.

15 квітня, після напруженого 12-годинного бою, Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут.

Робітнича делегація Краматорська зустріла вояків Слов’янської групи з хлібом-сіллю та подарувала українським воякам прапор з написом «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну, соборну Україну. Ми з вами!».

25-27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць – станції Микитівки та Ртутного заводу. Ворог контратакував при підтримці потужного гарматного вогню, однак врешті був змушений відступити. Особливу відвагу в боях проявили дорошенківці Загродського, які не дали червоним оточити українські війська.

Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: на станції Юзівка (нині Донецьк), Попасну і Дебальцево. Дебальцево вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції Колпаково (нині селище Ковпакове Антрацитівськогоу району, Луганської області), яка знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та Області Війська Донського.

30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке завершилося на початку травня поваленням радянської влади і встановленням влади отамана Петра Краснова. Український уряд прагнув налагодити дружні відносини із донцями, а тому Сікевичу наказали зупинити просування Слов’янської групи, натомість пропустивши далі на схід німців.

Визволення запорожцями Донбасу завершилося символічним актом: у Колпаковому козаки принесли два високі стовпи, які знайшли та станції, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а вже Української Держави гетьмана Скоропадського.

Після завершення військової операції запорожці несли гарнізонну службу в Бахмуті, Слов’янську, Микитівці, Дебальцевому та Краматорську. Штаб Сікевича знаходився у Микитівці. За наказом генерала Натієва, вояки Слов’янської групи охороняли державне майно на Донбасі та сприяли відновленню занепалої вугільної промисловості.

Наприкінці травня Сікевич отримав новий наказ: охорону всього Донецького басейну передати місцевій цивільній, залізничній і німецькій владі, а війська групи перевести на північ сучасної Луганщини, де зайняти демаркаційну лінію з більшовицькою Росією. Невдовзі туди прибули також вояки Кримської групи Болбочана. Запорожці знову об’єдналися і були реорганізовані в Окрему Запорізьку дивізію.

Службу на кордоні дивізія несла до часу антигетьманського повстання в листопаді 1918 року.

22 квітня – 100 років з дня звільнення Криму від більшовиків

У квітні 2018 року Україна згадує одну з найбільш славетних та героїчних сторінок власної історії – 100 річчя звільнення Криму від більшовицької окупації.

У 1918 році, у Криму більшовики проголосили Радянську Соціалістичну Республіку Тавриду. Для закріплення своєї влади вони використовували жорстокі методи придушення спротиву: червоний терор проти офіцерів та заможних громадян, розігнали Курултай, а на представників кримськотатарського національного руху відкрили полювання.

10 квітня 1918 року штаб дивізії П.Болбочана отримав таємний наказ від міністра військових справ УНР О.Жуковського: «Звільнити Крим, приєднати Чорноморський флот до Українських збройних сил». Вже 14 квітня частини Кримської групи атакували ставку червоних — Мелітополь — та вщент розбили Кримську Червону армію на півночі від Перекопа. За допомогою захоплених напередодні більшовицьких шифрів П.Болбочан дезінформував ворога повідомленням, що через Сиваш відступатимуть радянські війська. Натхненні військовим успіхом українці у ніч із 21 на 22 квітня за декілька годин прорвалися через ворожу лінію укріплень на Сиваші та захопили Перекоп, а наступного дня — Джанкой. Більшовиків охопила паніка, вони були дезорієнтовані та почали тікати. У Криму до болбочанців приєдналися кримськотатарські добровольчі формування та озброєний Кримський кінний полк. 25 квітня 1918 року було визволено від червоноармійців Сімферополь та Бахчисарай. 29 квітня контр-адмірал М.Саблін своїм наказом оголосив Чорноморський флот флотом УНР.

Завдяки Кримській операції П.Болбочана більшовицьку Таврійську республіку було повалено, а діяльність Меджлісу та Директорії Кримської Народної Республіки — відновлено. Завдяки військовому генію та рішучості П.Болбочана, завдяки відчайдушному патріотизму та сміливості українських воїнів вдалося здійснити блискавичний бліцкриг з мінімальними втратами та визволити Крим від більшовицьких окупантів за кілька діб.

На жаль, 2-й Запорізький полк П.Болбочана був вимушений залишити півострів як «неукраїнську територію» за наказом уряду УНР, який аргументували правом кримськотатарського народу на самовизначення. Насправді цей наказ про відступ був виданий задля уникнення конфлікту з союзною Німеччиною, яка не визнавала прав України на Крим. Учасник Кримського походу Нікіфор Авраменко так висловив свої враження: «Із жалем і важким серцем виходили ми із захопленого Криму».

21.04-27.04.2018

У квітні 2018 року Україна згадує одну з найбільш славетних та героїчних сторінок власної історії – 100 річчя звільнення Донбасу та Криму від більшовицької влади.

Про перебіг подій та етапи звільнення цих територій розповіли інформаційні матеріали, розміщенні в школі, учні старших класів взяли участь у проведенні усних журналів, інформаційних п’ятихвилинок, перегляді відеоматеріалів, спільних обговореннях.

Товариству Червоного Хреста України виповнюється 100 років

18 квітня 2018 року виповнюється 100 років від дня створення Товариства Червоного Хреста України (ТЧХУ). Це найвпливовіша і найбільша за чисельністю в країні громадська організація, основним завданням якої є сприяння органам державної влади в їх діяльності в гуманітарній сфері.

Взявши на себе з перших днів свого існування благородну місію турботи про здоров’я людей та їх благополуччя, Товариство визначило і реалізує такі пріоритетні напрямки діяльності: надання медичної, соціально-побутової, матеріальної та іншої допомоги одиноким малозабезпеченим ветеранам та інвалідам війни і праці, хворим громадянам похилого віку, дітям-сиротам, дітям вулиці, багатодітним сім’ям, потерпілим унаслідок надзвичайних ситуацій (зокрема від аварії на Чорнобильській АЕС), мігрантам, біженцям, шукачам притулку, іншим верствам населення, які потребують соціальної підтримки; попередження торгівлі людьми; проведення санітарно-просвітницької роботи, спрямованої на профілактику інфекційних хвороб; немедичний догляд хворих на туберкульоз та СНІД.

Із 1961 року в системі Товариства працювала патронажна служба, у складі якої донедавна працювало 3090 патронажних сестер, які щороку надавали допомогу вдома за місцем проживання в середньому 350-370 тисячам осіб із вразливих категорій населення. В ТЧХУ діяло 382 центри і кімнати першої допомоги, соціальної підтримки та реабілітації, 651 пункт першої допомоги в сільській місцевості, 394 пункти прокату речей догляду за хворими, 532 банки одягу, 3 хоспіси та 4 притулки. Щорічна кількість наданих медико-соціальних і побутових послуг становила 15-18 мільйонів гривень.

На жаль, у 2017 році патронажна служба Товариства Червоного Хреста України була позбавлена державної підтримки. На сьогодні Товариство спроможне підтримувати біля 200 посад патронажних сестер, які працюють в основному тільки в Луганській і Донецькій областях.

Протягом останніх чотирьох років Товариство працює в особливих умовах, що зумовлено анексією Криму та збройним конфліктом на сході країни. Через погіршення соціальної та економічної ситуації, поглиблення гуманітарної кризи в країні перед Товариством постали нові виклики, у зв’язку з чим був розширений спектр діяльності і переглянуті пріоритети у роботі, спрямовані зусилля на зміцнення служби реагування на надзвичайні ситуації, психосоціальної підтримки, удосконалення та підвищення ефективності роботи з надання допомоги найбільш соціально незахищеним верствам населення, внутрішньо переміщеним особам із місць воєнних дій та анексованої території.

Протягом 2014-2017 років Товариство надало допомогу 1,2 мільйона внутрішньо переміщених осіб на загальну суму 505 мільйонів гривень і лікарняним закладам – на 86 мільйонів гривень.

З 2013 року працюють створені при Національному комітеті та обласних організаціях Товариства волонтерські загони швидкого реагування Червоного Хреста, основна мета яких надання першої допомоги постраждалим унаслідок надзвичайних ситуацій. Під час Революції гідності загін Національного комітету Товариства надав допомогу 1,5 тисячі постраждалих.

Міжнародна діяльність Товариства спрямована на залучення можливостей Міжнародного Руху Червоного Хреста до фінансування гуманітарних програм допомоги вразливим верствам населення, зокрема постраждалим від анексії Криму та збройного конфлікту на сході країни. Всього з початку цих подій було залучено від міжнародних донорів гуманітарної допомоги на суму близько 500 мільйонів гривень для допомоги внутрішньо переміщеним особам, пораненим у госпіталях та сім’ям військовослужбовців.

Діяльність організацій Червоного Хреста підтримується і здійснюється у тісній співпраці з районними й обласними державними адміністраціями та міськвиконкомами.